|
 |
№ 1 2010
|
02.2010 Метаболічні порушення
|
|
|
|
| За даними МОЗ України за останні 5 років, кількість хворих на щитоподібну залозу (ЩЗ) збільшилася в 5 разів. Але поширеність захворювань ЩЗ ще більша, що пов’язано із безсимптомним (або субклінічним) перебігом цієї хвороби. Беручи до уваги пізню діагностику субклінічного гіпотиреозу, що призводить до формування ускладнень, таких як дисліпідемії, атеросклероз, інфаркт міокарда, інсульт, безпліддя, вважається обґрунтованим призначення замісної гормональної терапії (ЗГТ) левотироксином натрію у пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом. Мета лікування – враховуючи різнобічність клінічних проявів гіпотиреозу, досягти клінічної та лабораторної ремісії, щоб запобігти розвитку захворювання на ранній його стадії. Мета дослідження – вивчити можливість оптимізації стандартного лікування порушень ліпідного та вуглеводного обмінів ЗГТ левотироксином натрію у хворих на метаболічний синдром та субклінічний гіпотиреоз. Обстежено 134 жінки з гіпертонічною хворобою ІІ стадії та дисфункцією ЩЗ. Визначали вік, антропометричні дані, ступінь ожиріння, показники ліпідного, вуглеводного профілю та рівні гормонів гіпофізарно-адреналової осі. Обстеження пацієнтів проводили на початку дослідження та через 6 міс спостереження. Призначали антигіпертензивну терапію, аспірин, статини. ЗГТ призначали тільки ендокринологи. Результати аналізу ліпідного стану свідчать, що навіть застосування ліпідознижувальної терапії (статинами) у пацієнтів з різними формами гіпофункції ЩЗ не дозволяє в повному обсязі досягти нормативних значень показників ліпідограми. Але комбінація стандартної ліпідознижувальної терапії та левотироксину натрію дозволяє значно оптимізувати стан не тільки ліпідного, а й вуглеводного обміну. Це створює підґрунтя для вирішення питання про доцільність призначення ЗГТ у хворих з метаболічним синдромом та субклінічним гіпотиреозом. |
|
|
02.2010 Популяційна кардіологія
|
|
|
|
| Мета дослідження – визначення факторів, які перешкоджають пацієнтам ефективно контролювати артеріальний тиск (АТ) на етапі первинної медико-санітарної допомоги. Встановлено, що регулярно приймають антигіпертензивні препарати тільки 29,3 % пацієнтів. Уявлення про те, що підвищений АТ є закономірним наслідком віку, багато в чому пояснює значну кількість суб’єктивних причин нерегулярного лікування, зокрема таких як припинення прийому ліків після нормалізації АТ і «забудькуватість» (25,8 %), намагання обмежитися народними засобами (9,3 %) і точка зору, що регулярний прийом ліків не є обов’язковим (10,1 %). Майже 40 % хворих, незалежно від статі, відзначили високу вартість медикаментів як причину нерегулярного лікування. Серед пацієнт-залежних перешкод для регулярного прийому антигіпертензивних препаратів найбільш значущими виявилися вартість ліків, недостатнє розуміння користі постійного лікування за артеріальної гіпертензії і відсутність можливості самостійного вимірювання АТ удома. Найбільш суттєвими факторами взаємодії з лікарем є довіра до лікаря, ставлення лікаря до хворого і страх інформувати лікаря про пропуски прийому препаратів. |
|
|
02.2010 Спостереження із практики
|
|
|
|
| Прогрес у галузі інтервенційної кардіології зумовив значне зростання кількості черезшкірних втручань з метою лікування ішемічної хвороби серця. Цей факт змінив клінічний профіль пацієнтів, яких направляють на аортокоронарне шунтування. Таким чином, кардіохірурги все частіше мають справу з дифузним, задавненим атеросклерозом вінцевих артерій. У такій ситуації класичного коронарного шунтування може бути недостатньо для досягнення повної реваскуляризації міокарда. У статті представлено випадок успішної коронарної ендартеректомії в поєднанні з шунтуванням у пацієнта з дифузним ураженням вінцевих артерій. |
|
|
02.2010 Спостереження із практики
|
|
|
|
| Практически все антиаритмические препараты (ААП) имеют проаритмогенный эффект, который в большинстве случаев является дозозависимым и наблюдается примерно в 13 % случаев. По данным ряда исследований, отмечено повышение эффективности чреспищеводной электрокардиостимуляции (ЭКС) при восстановлении синусового ритма у больных с трепетанием предсердий (ТП) на фоне предварительного назначения ААП IС класса – пропафенона. Представлен клинический случай дозозависимого проаритмогенного действия пропафенона при проведении ЭКС у больной с длительным пароксизмом ТП I типа. Оно проявлялось повышением порога возбудимости миокарда предсердий, улучшением атриовентрикулярного проведения с появлением периодов 1:1, необходимостью применения более агрессивного протокола стимуляции, в частности, увеличения количества залпов и продолжительности стимуляции, большей силы тока, необходимой для навязывания искусственного ритма на предсердия, увеличением межэлектродного расстояния стимулирующего электрода до 20 мм. Таким образом, несмотря на общепринятое мнение о повышении эффективности восстановления ритма на фоне предварительной антиаритмической подготовки, существуют случаи, когда ААП оказывают проаритмогенные эффекты, которые невозможно прогнозировать по поверхностной ЭКГ, и которые проявляются только при восстановлении ритма. Поэтому, врачи, выполняющие ЭКС у больных с ТП, должны помнить, что случаи неэффективного навязывания искусственного ритма на предсердия могут быть обусловлены не только анатомическими, структурно-функциональными и электрофизиологическими механизмами, но и проаритмогенным действием ААП. |
|
|
02.2010 Огляди
|
|
|
|
| Аортальный стеноз (АС) – наиболее частая патология клапанов сердца. Она преимущественно возникает у лиц пожилого возраста, занимает третье место по распространенности после артериальной гипертензии и ишемической болезни сердца среди всех сердечно-сосудистых заболеваний. Актуальность проблемы АС обусловлена увеличением в структуре населения доли лиц пожилого и старческого возраста (старение населения), высоким уровнем распространения сердечно-сосудистых факторов развития в популяции. Причины и патогенез кальцификации аортального клапана (АК) и стенозирования аортального отверстия у пациентов старшего возраста окончательно не выяснены. В обзоре обсуждаются результаты экспериментальных и эпидемиологических исследований, возможные механизмы дегенеративного повреждения АК, освещены существенные отличия между кальцинированным АС и атеросклерозом. Считается, что наличие различных факторов риска атеросклероза способствует активации инициирующих пусковых механизмов, важных для развития кальцификации АК. В патогенезе АС важное место занимают идентифицирующие генные сигнальные пути трансформации миофибробластов АК в остеобласты, экспрессии остеопонтина с последующей костной минерализацией и формированием эктопической кости в АК с дальнейшим уменьшением площади аортального отверстия и возникновением обструкции на уровне клапана. |
|
|
02.2010 Огляди
|
|
|
|
| Розшарування аорти – одне із найнебезпечніших ускладнень аневризми аорти, що при своєму розвитку зумовлює високу летальність. Необхідність своєчасної діагностики та раннього лікування вимагає вивчення додаткових факторів, асоційованих із аневризмою аорти, які можуть бути предикторами розшарування, що дозволить оцінити ризик його розвитку, чіткіше визначити тактику ведення пацієнтів та оцінити потребу раннього оперативного втручання. У статті наведено огляд літератури, присвяченої вивченню аневризми аорти та її ускладнень, що відображає сучасні погляди на стан проблеми. Розглянуто механізми виникнення аневризми аорти та її ускладнень, відмінності етіології та структурних особливостей аневризми аорти у пацієнтів різного віку. |
|
|
02.2010 Ювілеї
|
|
|
|
|
|
|
02.2010 Ювілеї
|
|
|
|
|
|
|
|
