Гіпертонічна хвороба
Щоб проштовхнути кров по судинній системі, необхідно докласти певної сили. Ця сила, яка діє на стінки судин під час плину крові, називається артеріальним тиском. Показники тиску прийнято позначати двома цифрами, наприклад, 120 і 80 мм рт. ст. Більше значення називається систолічним тиском, під яким розуміють найвищий тиск на стінку судини після скорочення серця. Менше значення називається діастолічним тиском, під яким розуміють тиск крові в період спокою, у перерві між скороченнями серця. Максимальний АТ залежить переважно від сили серцевого скорочення, а мінімальний – переважно від судинного тонусу, від опору судинної стінки. Також тиск залежить від в`язкості крові, від гідратації (насичення рідиною) судинної стінки і навколишніх тканин, а також від еластичності стінки судини. Підвищення АТ при гіпертонічній хворобі є , головним чином, наслідком підвищення тонусу м`язів, що знаходяться в стінці дрібних, особливо найдрібніших, артерій (артеріол), тоді як при спазмах великих артерій їх просвіт змінюється незначно, і це суттєво не впливає на загальний тиск. АТ регулюється складними нервовими та гормональними механізмами і може значно змінюватися впродовж дня. Як правило, тиск знижується під час сну і, навпаки, підвищується під час бадьорості або стресу. При переляку або збудженні наднирники починають виробляти “гормон стресу” - адреналін. Цей гормон змушує серце битися сильніше, частіше та спричиняє підвищення АТ.
Людський організм створений дуже надійно, з великим запасом міцності на випадок будь-яких ситуацій. Це відноситься і до коливань АТ, і до міцності судин при цьому. Судинна стінка здатна витримувати значні підйоми тиску за умови, що вона достатньо еластична та міцна. Молоді люди без проблем переносять будь-які фізичні та психічні навантаження. З віком еластичність судин знижується, вони можуть стати «ламкими і крихкими», зі всіма наслідками таких змін. Дуже віддалене порівняння – зміни при раптовому підйомі тиску в новій і старій гумових трубках.
Терміном «артеріальна гіпертензія» (АГ) прийнято називати стійке підвищення артеріального тиску (АТ) до 140/90 мм рт. ст. і вище будь-якого походження у осіб, які не приймають антигіпертензивного лікування.
АГ є одним з найпоширеніших хронічних захворювань людини. За статистичними даними ННЦ «Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска» АМН України, у 2003 році в Україні зареєстровано понад 10 млн. осіб з АГ, що становить близько 30 % дорослого населення. Кількість хворих з АГ є подібною і в інших європейських країнах та США.
Підвищений АТ є одним із основних факторів високої захворюваності та смертності від інсульту, інфаркту, серцевої та ниркової недостатності. Починаючи з рівня систолічного тиску 115 мм рт. ст. збільшення його на кожні 20 мм рт.ст. супроводжується зростанням смертності практично вдвічі, що справедливо в будь-якому віці. Аналогічна залежність прослідковується і для діастолічного АТ. Зростання діастолічного АТ на кожні 10 мм рт. ст., починаючи з рівня 75 мм рт. ст., призводить до збільшення смертності у два рази.
Незважаючи на значне поширення АГ в Україні, про наявність свого захворювання знають лише 46,9% мешканців села та 85,1% жителів міста, а лікуються відповідно 12,4% та 61,2%, з них ефективно – 6,2% та 20,5%. Звичайно, такі статистичні показники обумовлюють необхідність детальнішого ознайомлення з цією недугою, яку правомірно називають епідемією, лихом сучасної цивілізації, «народною» хворобою.
Більш ніж у 90 % випадків причину підйому АТ виявити не вдається. У такому випадку діагностують гіпертонічну хворобу (первинну, есенціальну гіпертензію). У 10 % пацієнтів АГ виникає внаслідок інших хвороб, і підвищення тиску при цьому є проявом цих захворювань. Таку гіпертензію називають вторинною (симптоматичною). Зокрема, причиною вторинної гіпертензії можуть бути: стеноз ниркових артерій; феохромоцитома (пухлина мозкового шару наднирників); захворювання нирок (гломерулонефрит, пієлонефрит, полікистоз, нефропатії, травми, вроджена гіпоплазія); первинний альдостеронізм (хвороба Кона, пухлина коркового шару наднирників); тиреотоксикоз (підвищення функції щитоподібної залози) або гіпотиреоз (зниження функції щитоподібної залози); коарктація аорти (звуження перешийка аорти нижче відгалуження підключичної артерії); неврологічні захворювання (пухлини мозку, енцефаліти); спадкові захворювання; отруєння свинцем; вживання чистого етанолу > 60 мл на добу; деякі медичні препарати (пероральні контрацептиви, стероїдні гормони, антидепресанти).
Вважають, що причиною розвитку гіпертонічної хвороби є дизбаланс між факторами, які відповідають за регуляцію АТ, - так званих пресорних та депресорних систем.
Пресорна система відповідає за підвищення АТ, депресорна система – за його зниження. У здорової людини ці системи працюють злагоджено, а у хворих людей спостерігаються порушення їх взаємодії і зсув у бік активації пресорних чинників.
Підвищений рівень АТ збільшує ризик серцево-судинних захворювань. Чим вищий рівень тиску, тим складнішими є порушення структури та функції судин організму, і як наслідок – порушення функціонування органів і систем.
При АГ відбуваються зміни практично в усіх органах і системах організму: в мозку - порушення кровопостачання (від хронічної енцефалопатії до інсульту); в серці - гіпертрофія лівого шлуночка, ішемічна хвороба серця, інфаркт та серцева недостатність; в нирках - гіпертензивний гломерулосклероз, хронічна ниркова недостатність; в очах - крововиливи в сітківку; в судинах – аневризми, тромбози судин, як центральних (аневризма аорти), так і віддалених (ураження судин кінцівок).
Численні дослідження показали, що зниження підвищеного систолічного і діастолічного АТ навіть на 5-10 мм рт. ст. достовірно дозволяє зменшити кількість інсультів на 34 -56%, ймовірність ішемічної хвороби серця на 21-37 %.
Основні показники, яких слід дотримуватися у профілактиці серцево-судинних захворювань, можливо відобразити у вигляді мнемонічного правила “Європейський телефонний номер здорового серця (2003 р.)” 14090530,
де 140 мм рт. ст. - максимальний рівень систолічного АТ;
90 мм рт. ст.– максимальний рівень діастолічного АТ;
5 ммоль/л – максимально допустима концентрація загального холестерину сироватки крові;
3 ммоль/л – максимально допустима концентрація холестерину ліпопротеїнів низької щільності сироватки крові;
0 – відмова від куріння.
|
